Чи замислювались ви про те, що справжня музика сьогодні – це часто не про великі заповнені зали, шалену популярність, чи яскраві образи та виступи? Це скоріше про щирі переживання без прикрас, пафосу і зайвих деталей. Це про те, як висловити те, що на душі і не ховатися за масками. Про невеликі камерні виступи, на яких можна проявитися та не боятися бути засудженим. Саме такими є «Без інструкцій» – молодий ужгородський рок-гурт, який лише нещодавно розпочав свою історію, але вже встиг захопити багато сердець на міських сценах.
Гурт сформувався в Ужгороді – маленькому місті з давньою історією, затишними вуличками та неймовірними людьми. Місто є найзахіднішим обласним центром України і знаходиться в глибокому тилу. І саме тут, у відносній безпеці, народжується жива, свіжа, щира музика, що торкає. Але навіть в ніби спокійному місті молоді музиканти стикаються з багатьма труднощами та водночас здобувають важливий досвід.
Ми поспілкувалися з фронтменом гурту «Без інструкцій» Василем Щобаком про те, з чого все почалося, про пісні та їхнє створення, про концерти наживо та цікаві історії, що траплялися з гуртом. Та ще багато чого музично-цікавого, проте з однією умовою – без інструкцій.
– З чого почалася історія вашого гурту?
– Формувався гурт досить довго. Через «Без інструкцій» пройшло чимало людей, склад змінювався кілька разів, поки не став таким, як зараз. Власне, у нинішньому вигляді ми разом відносно недавно – десь місяців вісім. Зараз у нас такий склад: Віталік – наш соло-гітарист, я – фронтмен і ритм-гітарист, Стася грає на басу, а Катя – на барабанах.
А почалося все взагалі з того, що я просто хотів зробити подарунок дівчині – записати пісню. Але в процесі ми зрозуміли, що пісня виходить класна і її треба випускати. Так і почали репетирувати. Був період, коли ми лишилися вдвох із гітаристом і записувалися самі, але згодом до нас долучилися дівчата на бас та барабани. Насправді ми дуже цінуємо кожного, хто був у «Без інструкцій» до теперішнього формування. Кожен доклав свою руку, і без тієї попередньої історії гурт просто не став би таким, яким він є сьогодні.
– А чому саме «Без інструкцій»?
– О, це взагалі дуже кумедна історія! Це зараз ми вже розуміємо, що в цій назві є глибокий сенс та ідея, якої ми дотримуємося, але придумали ми її буквально за п’ять хвилин.Хоча, якщо чесно, до того ми місяцями сушили голову, як назватися? Була купа варіантів, і жоден не підходив. Аж тут нас запрошують на один концерт. Організатори заходу попросили тоді сказати, що нам треба з апаратури, список пісень і нашу назву. Я пишу в наш чат: «Нам треба назву!». Ми почали накидувати варіанти й отак, за п’ять хвилин, народилося «Без інструкцій». Вже пізніше прийшло розуміння, наскільки це крута ідея. Вона повністю відображає наш підхід: ми не обмежені ніякими інструкціями, суворими правилами чи навіть рамками певних жанрів. Ми просто мішаємо стилі, як нам подобається, і робимо те, що відчуваємо.
– Яким був саме твій шлях у музиці?
– Музикою я почав займатися ще в дитинстві, у третьому класі. Це вважалося навіть трохи пізно, бо зазвичай діти йшли у музичну школу з першого чи другого. Але мені було «ОК». Взагалі, це татова мрія – він дуже хотів, щоб я грав на гітарі. Сам він у дитинстві не зміг навчитися грати на цьому інструменті саме в музичній школі. А сам я, до речі, спочатку хотів на фортепіано, але побачив, як тато цього хоче, і пішов на гітару. І ні разу не пошкодував! Фортепіано я потім і сам трохи освоїв, але гітара – це однозначно мій інструмент.
– Про що пісні «Без інструкцій» та що ви хочете ними сказати?
– У нас немає якоїсь однієї конкретної тематики. Головне для «Без інструкцій» – це справжність і щирість. Ми говоримо про те, що у нас на душі, і не прив’язуємося до рамок. Кожного разу це може бути щось інше.
Цікаво, що наші пісні часто про щось сумне, але при цьому вони весело звучать. Я ніде не вчився професійно вокалу, але вважаю, що правильно виконувати саме те, що ти написав сам. Ти ж знаєш, про що писав. Люди люблять щирість.
– Як народжуються ваші пісні?
– Зазвичай ми беремо вже готові пісні, які були написані ще до того, як ми зібралися в «Без інструкцій». Такі заготовки були і в мене, і у нашого гітариста Віталіка. Ми просто реалізовуємо ці ідеї разом. Автором текстів здебільшого є я, а Віталік дуже круто вкладається музично – він робить надзвичайно цікаві речі, обігрує партії. Саме він відповідає за весь запис. Усі наші демки – це його величезна робота. Якби не Віталік, ми б, мабуть, просто грали, а не записувалися. Дівчата теж великі молодці. Вони практично з нуля навчилися грати на своїх інструментах і роблять це дуже круто. Вони ставляться до цього дуже відповідально. Якщо я можу десь полінуватися, бо давно граю, то вони одразу беруть на себе складні партії й справляються на всі сто.
– Яка атмосфера панує на ваших концертах і що ти відчуваєш на сцені?
– Атмосфера завжди різна, бо ми виступали і на легких концертах, і на важких, де грали метал-гурти. Дуже багато залежить від слухачів – ми лише задаємо тон, а вони вже роблять концерт концертом.
На сцені я відчуваю суміш мандражу, переживань і задоволення. Коли бачу, що люди реально насолоджуються музикою, яку ми написали – це дуже цінно. Раніше у мене бував панічний страх сцени. Але коли я з «Без інструкцій», паніки немає. З’являється відповідальність перед колективом, і цей стан витісняє страх.
– Який найбільший «фейл» чи найсмішнішу ситуацію за час існування гурту можеш згадати?
– Був такий неприємний досвід, коли на одному концерті ми не встигли нормально «чекнутися» через обмеження часу. Я взагалі не чув себе, коли співав. Тоді я ніби співав за пам’яттю рухів м’язів, згадував, як почуваються зв’язки, коли беру певну ноту. Досвід такий собі.
А от смішна ситуація – це те, як ми взагалі потрапили на свій перший концерт. Одна моя подруга, класна вокалістка, попросила мене підіграти їй на гітарі. Але дату змінили, вона не змогла прийти, і організатори спитали, чи не можу я поспівати сам. Я відповів, що можу тільки зі своїм гуртом. Нас записали, і ми буквально за 5 хвилин у чаті придумали назву «Без інструкцій». А в результаті та вокалістка теж змогла прийти, тож я того вечора відіграв і з нею, і зі своїм гуртом.
– Чи вдається поєднувати музику з роботою?
– Це дуже важко. В ідеалі хотілося б заробляти музикою, тоді б на неї було більше часу. Зараз енергія йде на основну роботу, і на творчість лишається менше ресурсів. Через це розвиток «Без інструкцій» іде повільніше, ніж міг би. Але попри це ми стараємося, граємо, записуємося.
– Які плани на майбутнє?
– Дуже хочемо наступного року випустити альбом. Спочатку сингли, а потім повноцінний реліз. Матеріалу назбиралося багато, ми його вже граємо на концертах, але хочеться дати послухати його ширшій аудиторії в гарній якості. Тому в планах переписати всі демки у повноцінні треки. Також готуємо сольний концерт – орієнтовно на кінець зими або початок весни.
– Яка твоя улюблена пісня «Без інструкцій»?
– Важко обрати, бо вони всі різні. Але перша думка – пісня «Чому». Коли я її писав, мав дуже сильні емоції. Вона енергійна, але про біль. Весела музика з сумним текстом. Там є момент на бриджі, де вона ніби стає «справжньою» – настрій на мить змінюється на сумний, саме такий, який був у мене всередині на момент написання. А ще там просто прекрасне соло від Віталіка.
– Що для тебе музика?
– Я про це можу дуже багато говорити. У різні періоди музика значила для мене різне. Спочатку в музичній школі це було щось важке, мене треба було контролювати, щоб я вчився. Хоча коли батьки казали: «Можеш кинути», я завжди відповідав: «Ні, не хочу». Тоді музика була для мене чимось важким, але водночас тим, що я не хотів кидати.
Пізніше музика стала допомагати у важкі моменти. Я міг просто імпровізувати на гітарі годинами. Це спосіб висловити те, що всередині, і знайти людей, яким це теж відгукується. На кожну пісню знайдеться свій слухач, якому це близько.
Історія «Без інструкцій» – це про те життя, як воно є: з фейлами на концертах, пошуком власного звучання та щирою грою, яка торкається сердець. Ужгородський гурт доводить, що музика – це найкращий спосіб висловити те, що неможливо описати звичайними словами. А поки хлопці та дівчата готують свій перший альбом і планують сольний концерт у нас є можливість почути їхню творчість наживо. Тож, якщо ви побачите на афішах міста назву, що заперечує будь-які правила, – вважайте, що це знак. Без жодних інструкцій. Просто приходьте і слухайте.
Софія Сливка, студентка відділення журналістики Ужгородського національного університету.
