Закарпатці, чиї проєкти та ініціативи впливають на розвиток регіону.
Закарпаття – тиловий регіон на заході України, де локальні культурні, спортивні, туристичні ініціативи трансформуються в національні проєкти. У різних галузях — від мистецтва, туризму до медіа і спорту ужгородці запускають програми, активності та бізнеси, які впливають на розвиток спільнот і створюють нові можливості. Особливо в регіоні розвивається волонтерська діяльність. Попри складні обставини, в умовах війни, люди створюють проєкти, експериментують із форматами, і роблять це не тільки для свого зростання чи розвитку регіону, а й тому, щоб зібрати допомогу для Збройних Сил України і тих людей, які постраждали від війни.
У цьому матеріалі ми зібрали історії представників різних галузей, які діють і розвивають Закарпаття та Україну в цілому, — наперекір обставинам війни.
Мисткиня Андріана Данилюк — про гігантські патріотичні панно
Андріана Данилюк — мисткиня із Закарпаття, яка реалізує культурні проєкти для підтримки ЗСУ. Дівчина працює в етнонапрямку і розвиває нові формати, котрі відкрила для себе минулого року. Перший — декоративні роботи, що складаються з попередньо створених елементів: вона збирає їх, як мозаїку, утворюючи завершені картини. Другий — великі, навіть гігантські панно (10–15 м²), переважно у техніці «хрестик». Саме з ними Андріана проводить перформанси. Робота над такими творами іноді триває кілька тижнів. Під час виставок, мистецьких, етнофестивалів відвідувачі можуть долучитися до створення панно.
— Мій теперішній стиль сформувався минулого вересня, і відтоді стався величезний ривок у творчій кар’єрі. Я брала участь у фестивалях, зокрема у «Людень» в Чернівцях, де зберігається моє 10-метрове панно за мотивами донецької сорочки з проєкту «Окупована спадщина». На заході «Цвіт папороті» створила рекордне панно — 15м2, яке тепер зберігається в скансені. Реалізувала спільно з «Українотворцями» проєкт-маніфест «Стоїмо» — календар боротьби в центрі Ужгорода, робила панно на фестивалі українців у Чорногорії та в Іспанії, створювала логотип УжНУ, який вишивали всією спільнотою університету, та логотип для народного хору. Провела десятки заходів зі школярами й студентами, організувала дві власні виставки. Це був надзвичайно насичений і продуктивний період.
Найактивнішою аудиторією Андріани є українська — як локальна, так і національна. Вона пояснює, що люди дуже відгукуються на теми автентики, самоідентичності та відновлення власного коріння. Міжнародна аудиторія теж швидко зростає, особливо завдяки соцмережам, участі в міжнародних фестивалях. Часто пишуть люди, які відкривають для себе українське мистецтво вперше.
Андріана вважає, що в інформаційному просторі з’являється дедалі більше робіт, які витісняють «шароварщину». Бренди почали працювати з реальними дослідженнями, показують аудиторії не лише нове переосмислення, але й витоки — звідки візерунок, символ чи ідея. Митці стали більше цінувати свою працю й ставити адекватні ціни, бо час витрачається не лише на створення, а й на пошук, вивчення, осмислення, а це теж робота.
— Мене дуже тішить, що мистецтво стало для багатьох способом емоційної опори. Я бачу це на заняттях з арттерапії, які проводжу: люди відкриваються, проживають досвід, дозволяють собі творити тут і зараз. Це, власне, і стало моєю мотивацією піти в творчість повністю.
Зараз у пріоритеті Андріани — серія робіт із закарпатськими узорами, яку вона давно задумала, але ніяк не могла реалізувати через постійну зайнятість іншими проєктами. Пояснює, що цей проєкт буде соціальним і потребуватиме мінімум 3–4 місяців дуже інтенсивної роботи.
Також мисткиня планує запустити текстильні патчі з українською вишивкою — один із них вже здобув перше місце в області серед етносувенірів.
Роман Каленіченко — гід, який знає Ужгород інакшим
Ужгород — затишне містечко, яке славиться своїми туристичними знахідками, як-от Скансен, Ужгородський замок, Будинок Гізелли та інші. Роман Каленіченко — туристичний гід, який знає все про цікаві місця.
Він вважає, що найкращими локаціями для знайомства іноземців з українською культурою в Ужгороді є місцевий замок та музей «Старе село». Перша знайомить з історією, друга — з культурою.
Каже, що найбільш помітна зміна в Ужгороді за останні роки – кількісна. Збільшилася чисельність населення. На жаль, внаслідок війни.
Туристичні проблеми в Ужгороді, на його думку, важко оцінити з точки зору іноземця. Роман вважає, що суттєвих недоліків з місцями проживання чи закладами харчування в обласному центрі немає, а от щодо громадського транспорту — є над чим працювати.
Найбільше Романа надихають життєві приклади. Коли, незважаючи на чималі труднощі, люди не впадають у відчай, а навпаки — створюють креатив. Тож Каленіченко вірить у краще, що в близькому майбутньому багато туристів з інших країн відвідають затишний куточок на заході України.
За словами Романа, варто єднатися, творити та розвивати не тільки туризм, а й інші галузі.
Інна Мовпан і сила волонтерства
Героями сучасності є українські військові, а також ті, хто піклується про них та допомагає, — волонтери. Інна Мовпан — керівницяГО «Крила Янголів» розповідає, як волонтерять в Ужгороді зараз.
— Моя робота зосереджена на підтримці військових підрозділів. Разом з командою ГО «Крила Янголів» ми забезпечуємо хлопців необхідним обладнанням, амуніцією, медичними засобами, тепловізорами, генераторами, антитепловізійними плащами, дронами, а також всім необхідним, що може врятувати життя наших військових.
Поштовхом для участі у волонтерському русі для Інни стало усвідомлення, що хтось на передовій ризикує життям заради всіх. Вона згадує свої перші кроки до волонтерства:
— Я не могла залишатися осторонь. З цього й почалися перші збори, перші передачі, перші поїздки. А згодом створення організації та щоденна системна робота команди.
Найбільше волонтерка пишається тим, що разом із колегами вони змогли побудувати реальну, дієву мережу допомоги.
— У нас працюють відокремлені підрозділи по всьому Закарпаттю, які об’єднують людей навколо однієї мети — підтримки наших захисників. Ми рятували життя технікою, медикаментами, підтримкою. І кожен успіх — це заслуга всіх, хто поруч.
Справжніми викликами для жінки виявилися виснаження ресурсів і людей. Війна триває довго, мотивація в суспільстві падає, а потреби фронту — ростуть. Волонтерка розповідає, що часто стикається з байдужістю, або небажанням бачити реальність.
Найбільше Інну торкають моменти, коли хлопці телефонують із фронту й кажуть: «Ця річ реально врятувала нам життя». Або ж коли отримує фото хлопця з амуніцією, яку вона вчора відправила, — і розуміє, що вона для нього зараз теж частина тилу, частина його шансу повернутися додому. Мотивує віра у наших воїнів і розуміння, що без допомоги волонтерів їм буде складніше.
— Мотивують слова вдячності, людські історії, врятовані життя. І найбільше мотивує те, що я не маю права зупинитися, поки вони там стоять. Роль волонтерів зараз — критично важлива. Ми закриваємо ті потреби, які не можуть чекати. У майбутньому ця роль тільки зростатиме, бо відбудова країни також потребуватиме сильного та згуртованого волонтерського руху. Ми вже стали частиною українського ДНК і такими залишимось.
Тренер Яромир Лобода — про спорт, дисципліну і перемоги під час війни
Яромир Лобода, головний тренер ФК «Ужгород», вважає, що відродження команди під час війни — це один із найвагоміших результатів у регіональному спорті за останні роки.
Команда під керівництвом Яромира виступає другий рік у професійному футболі. У його підопічних було чимало перемог, зокрема виїзна звитяга над Вінницькою «Нивою» — 0:3, також вольові перемоги над «Скалою» зі Стрия — 1:2 та минулорічна над «Реверою» з Івано-Франківська — 1:5. Також тренер відзначив продаж молодого Ярослава Карамана у житомирське «Полісся», що підтверджує правильну стратегію клубу.
ФК «Ужгород» зараз на шляху до прогресу, як зазначає Яромир, але для цього потрібно багато працювати. Насамперед — кожен у клубі повинен бути зацікавлений у його розвитку. Якщо є одна спільна мета тоді буде і позитивний результат.
— Клуб — це не тільки команда та тренери, а й складний механізм, який повинен злагоджено працювати.
Переломним моментом він вважає період, коли команда зазнала декількох поразок.
— Коли команда поступається, завжди більше аналізуєш, чому так сталось, і саме це дає прогрес. На поразках ти більше вчишся, ніж коли перемагаєш.
Міжнародні матчі проводяться виключно з командами-учасниками чемпіонату Премʼєр-ліги України. ФК «Ужгород» наразі виступає у 2 лізі України. Яромир Лобода призначений на посаду головного тренера у липні 2024 року. З того часу у професійній лізі команда здобула 14 перемог, 8 нічиїх та 15 разів поступалася. Забила 49 голів та пропустила 50. Всього здобула 50 очок.
— Мені як тренеру завжди хочеться перемагати, і я ненавиджу програвати. Але основне — це дотримуватися стратегії клубу. А зараз це — розвиток молоді у нашому клубі. ФК «Ужгород» — це майданчик щоб себе зарекомендувати і рухатись до більших клубів. І є всі можливості для такого прогресу.
Роберт Довганич — про локальні й національні медіапроєкти
Роберт Довганич працює в медіагалузі багато років як подкаст-продюсер і віднедавна — один із авторів «MYPH подкаст». Вважає, що в останньому проєкті вдалося реалізувати те, що допомагає міжнародній аудиторії краще зрозуміти Україну та її культуру.
Метою «MYPH подкаст» є популяризація української фотографії. Його реалізував спільно з фотографом Сергієм Мельниченком. Проєкт є своєрідною амбіцією авторів розповісти більше про українських фотографів та митців, які використовують фотографію як медіум для своєї творчості.
На запитання про те, як реагує аудиторія на проєкти медійника — українська і міжнародна — Роберт каже, що це можна спостерігати за коментарями у соцмережах, адже аналітика на подкаст-платформах доволі обмежена і не завжди релевантна через технічні обмеження самих платформ:
— Як правило, реакція завжди позитивна і негативу практично нема. Але це доволі мало, щоб говорити про щось конкретне.
Чоловіку важко сказати, які з його проєктів стали найвпливовішими, адже, за його словами, лише один («MYPH подкаст») орієнтований на всеукраїнську аудиторію та на частину міжнародної. В нього є потенціал і доволі великі перспективи.
Вважає, що і локальні проєкти, як комерційні подкасти, можуть вийти на інший рівень через деякий час. Зараз він, окрім точкових історій, таких як продюсування поодиноких епізодів подкастів (наприклад, огляд фільму «Нюрнберг»), займається продюсуванням подкаст-проєктів відомих закарпатців — власників локальних бізнесів: «PRO відповідь», який записує Наталія Янцо і Рената Ізай, «Про/Про», що створює Марина Гутлебет. Як і «MYPH подкаст», ці проєкти також є радше іміджевими, кожен з яких переслідує власну мету: популяризацію медійної персони, власного продукти чи ініціативи.
Довганич вважає, що після перемоги України подкасти та інші медіапроєкти в плані форматів не сильно зміняться:
— Думаю, завдяки технічному прогресу саме виробництво стане швидшим та доступнішим, а українській подкаст після перемоги буде сфокусований на наслідках війни: особистих історіях, досвіді людей.
Отже, навіть попри війну закарпатці не покладають рук, а творять, працюють, прогресують, адже успішна країна починається з людей. Кожен напрямок розвивається за власними принципами, але всі вони спрямовані на взаємодію з людьми та задоволення потреб у культурному, соціальному, інформаційному просторі. Спостерігається поява нових форматів і підходів, які дозволяють ефективніше взаємодіяти з аудиторією, формують цілісне уявлення про життя в регіоні та його розвиток.
Анастасія Савко, студентка відділення журналістики Ужгородського національного університету.
