Лаура Діттель поїхала до зони бойових дій і сховалася від літаючих дронів.
Словацька волонтерка Лаура Діттель від початку повномасштабного вторгнення Росії регулярно їздить в Україну з гуманітарною допомогою. Вона неодноразово відвідувала небезпечні прикордонні райони, а нещодавно повернулася з міста Суми, яке перебуває під щоденними інтенсивними обстрілами. Допомога зі Словаччини туди дісталася вперше.
«Від першого дня я знала, що мушу допомагати»
«Від першого дня тотальної війни в Україні я знала, що потрібно допомагати. Не могла навіть уявити, що не залучуся активно. Не лише тому, що вважаю це правильною справою, але водночас це дуже багато дає і мені. В Україні я зустрічаю вдячних людей, які неймовірно цінують нашу допомогу і те, що ми до них приїжджаємо», – каже Лаура Діттель.
За її словами, важливо показувати українцям, що вони не самі. «Після останніх висловлювань наших політичних представників дехто з українців має погане враження про Словаччину. Ми це відчували в кількох місцях. Саме тому я вважаю наші поїздки своєрідною поправкою – показати, що ми не всі однакові. Що є багато людей, які стоять поруч із ними», – додає вона.
Без страху навіть під час атаки дрона
Під час останньої поїздки у Суми волонтерська група опинилася під загрозою ворожої атаки.
«Я не боялася, навіть коли ми вивантажували гуманітарні потреби на складі в Сумах, і раптом наш провідник закричав: “Тихо! Шахед, швидко всередину!”», – згадує вона.
Втім, до укриття не йшли: «Ми просто зайшли до складу, щоб не бути йому на очах. Раптом почули стрілянину, бо його намагалися знешкодити, але не вдалося. Наш провідник нас заспокоїв, що дрон Шахед дуже дорогий, його не витратять на кількох людей. Він добре знає економічні обставини війни і вміє оцінити рівень небезпеки».
Чому саме Суми?
«Ми були в багатьох місцях і Суми вибрали тому, що туди гуманітарна допомога майже не доходить. Насправді ми мали їхати ще в серпні, але через інтенсивні обстріли перенесли поїздку на вересень. Чекали, чи ситуація в Сумах заспокоїться. Не заспокоїлася, і оскільки виглядало, що найближчим часом не заспокоїться, ми вирішили поїхати. Адже ми це людям пообіцяли», – пояснює Діттель.
За її словами, навіть чотири мікроавтобуси мають значення: «Якщо ми складаємо гуманітарку в сільраді, вона реально допомагає 60–100 родинам. І особисто мені це додає неймовірної сили для подальшої діяльності та мого життя у Словаччині».
«Вони намагаються жити якнайнормальніше»
Попри щоденні атаки, жителі Сум намагаються жити звичайним життям.
«Вони справді намагаються жити якнайнормальніше і не зламатися. Ходять на роботу, на ринок, у магазин. Щодня щось ремонтується і будується. Один день дрон знищить будівлю й площу, а на другий день це вже ремонтується. Малюють пішохідні переходи на дорогах», – описує Діттель.
«Тамтешні кажуть, що війна так швидко не закінчиться і вони точно не здадуться та не перестануть жити. Адже саме цього хотів би нападник. Сирени там лунають щомиті, і ніхто не йде до укриття. Якби вони це робили, то не виходили б звідти цілими днями, а так жити роками неможливо», – додає вона.
«Нас просто звідси не виженуть»
Багато родин з дітьми виїхали у безпечніші місця, але залишилися й ті, хто не хоче покидати домівку.
«Дехто не має куди, а дехто не хоче залишати свій дім, життя, дідусів і бабусь. Це було б, якби вони капітулювали. А цього робити не хочуть. Багато хто нам казав: “Нас звідси просто не виженуть. Ми не здамося”», – наводить слова мешканців волонтерка.
Найважчий момент – військовий цвинтар
Діттель визнає, що поїздки часто психологічно виснажують.
«У листопаді 2024 року, коли ми були з гуманітаркою в Херсоні, це було справді екстремально. Ми зустрічали багатьох людей і слухали такі жахливі історії, що деякі ніколи нікому не розповідали і навіть між собою не обговорювали. Після повернення я вдома проплакала всю ніч і два тижні не могла нормально функціонувати. Тепер було значно простіше, бо ми їхали прямо до складів чи лікарень, мали щільну програму, тому було менше зустрічей і розмов. Найважчим стала відвідина військового цвинтаря в Сумах – там ми теж поплакали», – розповідає вона.
Хто в складі конвою?
До України вирушив невеликий, але згуртований волонтерський колектив. «Конвой складався з чотирьох мікроавтобусів. Василя ми знаємо давно, він колишній водій єпископа, тепер розвозить гуманітарку, перевозить священників на фронт і до лікарень. З ним була його дружина Тетяна, яка зазвичай працює покоївкою в готелі. Потім Михайло – наш фіксер, військовий із Мукачева. В іншій машині їхав Мілан, родом зі Свидника, але живе в Кракові. За кермом змінювався також Ерік, який є ковалем. У першій машині традиційно їхав чудовий волонтер Владо Бенч, поруч із яким сиділа я. А в останньому мікроавтобусі був наш фотограф і за фахом уролог Міхал та журналіст Френкі. Назад я їхала з фотографом і майже всю дорогу кермувала сама», – перераховує Лаура Діттель.
(джерело: Karpatská nadácia, фото Michal Peteja)
Articles in Slovak language: https://eastmag.sk/2025/09/16/s-humanitarkou-cestovala-do-bojovej-oblasti-a-ukryvala-sa-pred-lietajucimi-dronmi/
