Закарпаття — найзахідніший регіон України, де в кожному куточку — своя культурна палітра. Це єдина область, що межує з чотирма державами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Прогулюючись вулицями Ужгорода, можна почути чеською «ahoj», угорською «szia», словацькою «servus». Тут, на Закарпатті інтернаціональність не є дивиною, тим паче, якщо знаєш історію.
Словацька культура на Закарпатті була і залишається невід’ємною складовою національної культури, історично вкоріненою. Утім не завжди етнічна група почувалася комфортно в регіоні. Яна Дудаш, етнічна словачка та очільниця культурно-просвітнього товариство словацьких жінок «Довіра» розповідає, що в період радянської влади словацьку національність не визнавали. Тому, під час радянщини спостерігається побачити занепад і досить складний період для етнічних словаків, які проживали на території України.
— Якщо молодь ідентифікувала себе, як етнічних словаків, то їм було важко здобувати вищу освіту. Ми можемо історично спостерігати, що словаки зазнали етнічного утиску найбільше під час радянської влади, так як це була одна з найменших спільнот. Тому, я б сказала, що словаки, твердо себе можуть позиціонувати як етнос і не боятися говорити про це в голос вже під час становлення України, — зазначила Яна.
Попри те, що дух національних спільнот намагалися придушити, культуру вдалося зберегти насамперед завдяки церквам, – вважає очільниця товариства. Сьогодні більшість представників словацького етносу проживає в Гуті, Середньому, Глибокому, Довгому, Сторожниці, Оноківцях, Перечині..
Пiсля здобуття незалежності Україною, відновлення національного духу словацької меншини потрібно було зібрати по намистинках. Словаки почали засновувати товариства і спільноти, як спільноту «Масарика», «Матіцу словенску»…
Яна Дудаш пояснює: 21 травня цього року на Закарпатті вперше відзначали свято «Національного колориту та єдності», до якого доєдналися і словаки. Наразі є потреба в активізації громадського життя спільноти, вважає Яна Дудаш:
— Звичайно, нам би хотілося щоб проводилося більше різних культурних заходів, щоб нас кудись залучали. Але до тих заходів, які уряд робить зараз, ми активно долучаємося, тому що це можливість показати себе. За допомогою департаменту національнихменшин всі заходи, які ми проводимо, нам вдається організовувати і складності з дозволами у нас не було. Цих дійств не проходить дуже багато, але є традиційні, як Різдво, Великдень та Всесвітній день етнічних словаків, який відзначають на початку липня.
Найбільший університет Закарпаття — УжНУ — також забезпечує освітні й інформаційні права нацспільноти. Тут функціонує кафедра словацької філології, де навчаються студенти, які поглиблено вивчають мову та культуру країни.
Студентка Анастасія Плюхович, з Сумщини навчається на першому курсі і розповіла, чому обрала саме словацьку філологію:
— За рік до вступу я розглядала філологію, зокрема перекладацьку діяльність, але найпопулярнішою була англійська мова, яку я не дуже добре знала. Тому хотіла обрати іншу мову і натрапила на цю спеціальність, а потім вже й університет. Мене дуже привабило те, що тут словацьку викладають саме її носії, а також те, що можна поїхати на цілий семестр на навчання за обміном в Братиславу, тож вибір був остаточним. Ще до вступу в університет я почала цікавитися цією країною і вже вивчала мову самостійно. Спадкових звʼязків зі Словаччиною я не маю, просто мої родичі живуть в цій країні, і я декілька разів до них їздила. Мені сподобалася культурна складова Словаччини, зокрема, мова. Як на мене, вона гарна.
Інша студентка Василина Грицюк доповнює:
— Я планувала вступати в Словаччину, але почалася війна, і я вирішила залишитися в Україні. Оскільки цікавлюся вивченням мов, подала заявку на словацьку мову. Мені подобається словацька культура, а особливо музика, іноді я слухаю словацькі пісні. Також підтримую звʼязок з етнічною словачкою, моєю одногрупницею. Тому я маю можливість вдосконалювати власне мовлення з носієм мови. Після того як я почала вивчати Словаччину глибше, моє бачення змінилось на краще. Звісно, до навчання у мене не було спаплюжене або стереотипне бачення, але навчаючись 3 роки, я зрозуміла, що ця країна мені однозначно до вподоби.
У цілому Закарпаття тісно повʼязане зі Словаччиною, і дві країни намагаються зберегти культурні взаємини, провадять культурно-просвітницьку діяльність.
Проблематика медіа національних спільнот представлена в навчальних курсах в УжНУ. Так, для студентів відділення журналістики пропонують вибіркову дисципліну «Медіа національних спільнот». Її викладають професор Юрій Бідзіля та доцентка Наталія Толочко. Серед завдань студентів протягом курсу – співпраця з представниками національних меншин, створення текстових, аудіовізуальних журналістських матеріалів про них. Результат роботи можна побачити на університетській платформі «Media Vista». До прикладу, минулого року студенти записали відеоінтерв’ю з представниками різних етносів, брали участь у програмі підтримки медіа для нацспільнот, та підготували серію відеоісторій. Серед них і сторителінг про етнічну словачку. Наталія Толочко розповідає про особливості викладання курсу:
– Дисципліна важлива для студентів-медійників, бо вони живуть у багатонаціональній країні. Крім того, УжНУ знаходиться в регіоні, де мешкають люди різних національностей і здавна є традиції іномовлення. Питання толерантного та об’єктивного представлення інформації про національні меншини є особливо важливими, з огляду на прагнення України до євроатлантичної інтеграції. Тому з 2019 р. студентам пропонуємо курс «Медіа нацспльнот». Щоб розширити проблематику й актуалізувати його, минулого року оновили його і назвали «Етнічна й гендерна толерантність у медіа». В рамках навчання студенти створюють матеріали актуальної проблематики, які публікуємо на сайті «Media Vista». Гарно співпрацюємо з колегами зі словацької кафедри — відвідуємо заняття за участі лекторів, письменників, медійників зі Словаччини.
Отже, Закарпаття — це не просто регіон на перетині держав, а простір, де з покоління в покоління співіснують мови, традиції й культурна пам’ять різних народів. Тут національні спільноти — не окрема сторінка, а частина спільної історії. І хоча виклики збереження ідентичності є актуальними, у навчальних аудиторіях, культурних ініціативах, у повсякденному житті різні голоси не зникають, а навпаки — звучать гучніше. Досвід Ужгородського національного університету доводить: повага до національного розмаїття — це не лише про пам’ять, а й про майбутнє. Адже, навчаючись разом, слухаючи одне одного, покращуємо не лише знання, а й розширюємо світогляд.
Катерина Жеребак, студентка відділення журналістики УжНУ
Slovenská verzia: https://disputalks.sk/ap-copy/
